Пошук

Історична довідка

Це тепер ми вважаємо наш край найпрекраснішим у світі, який густозаселений представника­ми різних національностей. А колись Північне Причорномор'я було місцем вигнання для багатьох, фронтом боротьби декількох держав, в результаті якої час від часу повстала з руїн земля знову спалювалась дотла. Особливо постраждав регіон в результаті декількох російсько-турецьких воєн.

До Росії ці землі були приєднані фактично у вересні 1789. а юридично у грудні 1791 року як Підсумок чергової російсько-турецької війни. Тоді і почали активно заселятись нинішні села Біляївського району, в тому числі село Гниляково. Існують різні версії щодо назви, серед яких найпоширенішою вважається та, згідно якої серед поселенців буцімто був козак Гниляченко (Глиняк), від якого село могло отримати назву.

Запорізьки козаки з'явились тут ще до активного заселення краю, серед перших поселенців також були біженці від поміщиків центральних губерній, солдати, що відслужили, сім'ї біглих українських та російських селян. Три десятиліття поспіль село активно заселялось, освоювались землі, тривало будівництво житла, починалось виробництво продукції сільського господарства, як землеробства, так і скотарства.

Після заснування Одеса досить скоро стала згадуватись як один з найбільших портів і торгівельних центрів, що може стати центром транспортних доріг. Тож, спорудження залізниці було цілком очікуваним, а однією зі станцій стало Гниляково. Заповзятим послідовником цієї ідеї був генерал-губернатор Новоросійського краю та Бессарабії граф М. С. Воронцов.

15 січня 1863 року затверджені рішення стосовно будівництва на кошти казни та статут Одесько-Балтської за­лізниці. Підрядився її будувати камергер барон К. К. Унгерн-Штернберг. В листопаді 1865 року він починає будівництво, а в грудні 1867 року розпочато регулярний рух. В селі й зараз збереглася збудована в 1860— 1865 роках споруда водонасосної башти, яку використовували для заправки водою перших паровозів в районі станції.

3 побудовою залізниці розширюється перевезення товарів, розвивається торгівельне ремесло ще активніше заселяється село. Земельні ділянки, які належали Одеській міській управі, згодом скуповувалися багатими поміщиками під забудову дач.

Вважалось, що тут проходив кордон між морським та степовим повітрям, що дуже корисно для здоров'я. Так з'являються хутір Кабаченків, дачі Рабіновича, Малаховських, Марходських, Нестерових. Авдієва, Каплуні, генерала Андрушкевича, Волковича. Досить скоро це місце отримує назву Дачне. 12 дач були побудовані далеко одна від одної, територія між ними була в заростях трави та кущів.

Населення Гниляково спочатку обробляло вільні землі, в подальшому земля вже виділялась тільки з дозволу адміністрації Одеси у розмірі 8—10 десятин на двір. З ростом населення до кінця XIX століття з'являється багато безземельних селян, оскільки великі площі вже були захоплені поміщиками, тому все частіше селяни йшли на заробітки у шахти Одеси.

Вигідне залізничне сполучення приваблювало все нових поселенців. Виписка із «Списку населених пунктів Херсонської губернії 1897 року» свідчить не тільки про кількість землі в тій чи іншій родині, але і про сутички навіть між рідними людьми за кожен, навіть найменший, клаптик землі: «Село Гниляково має 397 дворів.

В селі налічувалось 3347 десятин землі, із них 60 десятин є власністю церкви, 2563 десятини належали поміщику Чалаховському, у якого селяни вимушені були брати землю в оренду, а також батрачити у кулаків Івана та Григорія Макаренків, Луки Бойченка, які мали по 200 десятин. 


Свято-Покровськиії храм є однією із найстарших церков району


Приватна власність та малі земельні ділянки приводила до ворожнечі між селянами, сутички бували навіть серед членів однієї сім'ї. Три брати Макаренки Михайло, Василь та Костянтин, жили дружно доти, поки справа не дійшла до розподілу землі. Між братами почались сварки, навіть бійки, невеликий клаптик землі шириною в пів сотні лаптів. Справа дійшла до суду»

Велика кількість безземельних селян та батраків, не задоволених умовами життя, владою, почали створювати революційні гуртки, до яких входили Іван Курчий, Іван Никифорович Гуков, Михайло Семенович Цнмбаленко, Митрофан Якович Токарський, Никифор Миронович Чернобай, Данило Васильович Житков, Андрій Іванович Курчий, Тимофій Васильович Осадчий, Федір Григорович Шоха, Василь Макаровим Кривцун та інші. Революціонери-гуртківці збирались в різних будинках, шахтах та каменоломнях, займались розповсюдженням листівок та нелегальної літератури, яку отримували від революціонерів Одеси з конспіративної квартири політичного діяча Михайла Івановича Надєждіна. Серед літератури була і газета «Ленінська іскра».

В 1902 році в селі Холодна Балка працював лікарем земської грязелікарні Дмитро Ульянов, який також мав зв'язок з революціонерами села Гниляково і через них розповсюджував газети та листівки в селі. Революціонери мали зброю і виступали проти поміщиків В 1905, наприклад, селяни села Гниляково захопили поміщицький врожай. В 1910 році по завданню групи революціонерів Мар'яна Колосенко вбила поліцейського спостерігача, який висліджував революціонерів. Жовтневу революцію гниляківці зустріли радо, вона принесла корінні зміни в іх життя.


Дачненський залізничний вокзал


В 1879 році на території Дальняцької та Гниляківської поліцейських дільниць було організовано тимчасові лікарні в приміщеннях поміщицьких дач. Розпочали свою роботу медсестри Червоного хреста. В їх обов'язки входило збирати інформацію про інфекційних хворих в селі, надавати першу медичну допомогу, вести спостереження за розвитком хвороб з подальшим інформуванням громади, виявляти вагітних жінок, допомагати їм у пологах, проводити щеплення новонародженим малюкам, доводити до відома жителів, що в разі захворювання вони можуть звернутись по медичну допомогу.

В 1880 році, зібравши достатньо інформації про захворювання селян, комісія у складі місцевого управління під керівництвом члена міської управи М. В Вельноборського за участю представника спілки Червоного хреста М. А. Липина, лікаря Дальницької поліцейської дільниці М. І. Щетлова передали до спілки Одеських лікарів прохання організувати надання допомоги лікарями-професіоналами в приміських селах. Постало питання з фінансуванням.

Тому у 1881 році в Одесі був організований та затверджений комітет, що займався допомогою постраждалим від громадських бід, який і вирішив питання утворення декількох дільниць, до яких входило кілька сіл, в тому числі і Гннляково. І вже селян приймали фахівці. Це були лікарі: Станкевич, Чернега. Юркеви, Прутовський. Медперсонал на дільниці був невеликий: лікар та для бідних селян фельдшер і акушерка. 1901 рік с відліком початку існування Гніляківсько-Дачненського медичного закладу. А після закінчення революційних дій 1917 року ці медичні заклади були передані під офіційні лікарні.

Так приміщення дачі графа Трушкевича стало амбулаторією. По другий бік залізниці почало працювати стаціонарне відділення на 25 ліжок. В 1961 році був збудований пологовий будинок. В 1968 році постало питання про розбудову лікарні яку очолював головний лікар Марк Іванович Куцейко. Головними лікарем Дачненської лікарю в різні періоди були: Олександр Костянтинович Захаров. який практично завершив будівництво лікарні. Олег Миколайович Чернов, Віктор Іванович Селенко, Едуард Ілліч Седристий, Віктор Васильович Піскун, який займає посаду з 1994 ро­ку по сьогоднішній день.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень