Спрощена система оподаткування. Історія в Україні та Європейський досвід
Стаття дає оцінку законопроєкту Мінфіну щодо запровадження ПДВ для спрощеної системи оподаткування
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності була запроваджена в Україні у 1999 році. Її основною перевагою стала простота адміністрування, яка була досягнута за рахунок заміни низки податків і зборів одним платежем - єдиним податком.
Для фізичних осіб-підприємців єдиний податок встановлювався у фіксованому розмірі від 20 до 200 гривень на місяць залежно від виду діяльності. Це було просто та зрозуміло для підприємців різного віку та не вимагало будь-яких знань у юриспруденції та бухгалтерському обліку.
Читайте такожGulliver без Zara та Sinsay: що відбувається з популярним ТРЦБізнес-тиждень: податкова проти ресторанів, Галущенко у в'язниці, на дороги немає грошейСир із Франківська, який підкорив світ. Історія створення продукта, що отримав золоту медаль
Сплачена сума єдиного податку автоматично розщеплювалась між різними бюджетами та Пенсійним фоном. Кошти сплачувались на рахунок Державного казначейства України та розподілялися у пропорціях:
- 20 % до Державного бюджету України,
- 35 % до місцевого бюджету,
- 40 % до Пенсійного фонду України та
- 5 % на обов’язкове соціальне страхування.
Спрощена система оподаткування у той час передбачала можливість сімейного підприємництва. У разі використання праці найманих осіб або участі членів сім’ї у підприємницькій діяльності розмір єдиного податку збільшувався на 50 % за кожну особу, що дозволяло легалізувати сімейну працю без складних процедур обліку.
Історія наступу на спрощену систему оподаткування
З набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 2464‑VI від 8 липня 2010 року, платники єдиного податку почали сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) з 1 січня 2011 року.
На початковому етапі платники єдиного податку були звільнені від обов’язку застосування РРО, однак після прийняття Податкового кодексу України платників 2–3 груп разі перевищення встановленого річного ліміту доходу зобов’язали застосовувати РРО. Також, застосування РРО стало обов’язковим при здійсненні окремих видів діяльності, зокрема, торгівлі підакцизними товарами та складно побутовою технікою. Згодом, з 1 січня 2022 року платники єдиного податку 2–3 груп були зобов’язані застосовувати РРО/ПРРО незалежно від обсягу доходу та виду діяльності.
З 1 січня 2025 року, після ухвалення Закону України № 4015‑IX від 10 жовтня 2024 року підприємці на спрощеній системі оподаткування почали платити військовий збір.
Єдиний рахунок для сплати податків: декларативне спрощення та нікчемний результат
Хорошим наміром влади було бажання реалізувати проєкт єдиного рахунку для сплати податків, який був впроваджений у 2021 року. Скажемо так, спроба була невдалою і з того часу не виправлена.
Практична реалізація єдиного рахунку була незручною для бізнесу та містила низку обмежень. Перелік платежів, які можна було сплачувати через єдиний рахунок, був неповним. З нього виключили податок на додану вартість та акцизний податок. Крім того, у платника податків забрали право самостійно визначати пріоритетність зарахування того чи іншого платежу, що створювало певні ризики втрати коштів на спірні штрафи, борги чи пеню замість поточних платежів.
Як наслідок єдиний рахунок для сплати податків, з приємної опції перетворився на зону ризику, увійшовши в яку можна було вийти лише в кінці року.
У контексті поступового ускладнення спрощеної системи оподаткування єдиний рахунок для сплати податків не набув поширення серед бізнесу і виявився недієвим.
Законопроєкт Мінфіну щодо запровадження ПДВ для спрощеної системи оподткування
Запропонований Міністерством фінансів України законопроєкт щодо обов’язкової реєстрації платниками ПДВ усіх платників єдиного податку з річним оборотом понад 1 млн грн викликав консолідовану критику з боку провідних аналітичних центрів та бізнес‑об’єднань. У спільних зверненнях вони наголошують, що ключові положення законопроєкту не відповідають економічним реаліям та європейській практиці, а обґрунтування його фіскального ефекту є методологічно вразливим.
Аналітичні центри, зокрема, CASE Україна, ІСЕТ та інші, вказують, що аналіз регуляторного впливу (АРВ) до законопроєкту суттєво занижує адміністративні витрати для бізнесу. У матеріалах Мінфіну закладено припущення про додаткові 56 людино‑годин на рік для адміністрування ПДВ, тоді як дослідження Світового банку свідчать, що український бізнес витрачає на податкове адміністрування в середньому понад 595 людино‑годин на рік. За оцінками експертів, реальні витрати підприємців можуть становити 61–116 млрд грн щорічно, що значно перевищує очікувані бюджетні надходження, які були задекларовані Мінфіном.
Критичну позицію щодо цієї ініціативи зайняла Спілка українських підприємців, яка у своїй публічній заяві назвала запропонований підхід передчасним та економічно необґрунтованим, особливо в умовах воєнного часу. За оцінкою Спілки, запровадження ПДВ для мікро‑ та малого бізнесу з таким низьким порогом не забезпечить очікуваного зростання доходів бюджету, натомість створить стимули для згортання діяльності та тінізації економіки.
Спільною позицією аналітичних центрів і бізнес‑асоціацій є те, що запропонований ліміт у 1 млн грн є дуже низьким у порівнянні з європейською практикою, складним адмініструванням ПДВ в Україні та суперечить принципам захисту мікробізнесу, які застосовуються в країнах ЄС. Як альтернативу, експертне середовище пропонує зосередитись на боротьбі з масштабними схемами ухилення від оподаткування у великому бізнесі та тіньових секторах економіки.
До питання ПДВ для спрощеної системи оподаткування є зміст повернутись після завершення війни та перед фактичним вступу до ЄС.
Досвід Європейського Союзу: турбота про малий бізнес через ПДВ‑пороги та спрощене адміністрування
Практика країн Європейського Союзу свідчить про системний підхід до захисту малого та мікробізнесу від надмірного податкового й адміністративного навантаження. У більшості європейських юрисдикцій ПДВ розглядається як складний в адмініструванні податок, тому для малих підприємств держава застосовує пороги звільнення від ПДВ та спрощені процедури.
Директива Ради ЄС 2006/112/ЄС не встановлює єдиного загальноєвропейського порогу звільнення від ПДВ, надаючи державам‑членам право самостійно визначати національні межі. В ЄС діє спеціальна SME VAT Scheme, яка закріплює верхню межу національного порогу у 85 000 євро річного обороту та передбачає спрощені правила звітності для малого бізнесу.
Фактичні пороги в країнах ЄС доволі різні. У Франції, Італії та Ірландії вони сягають 85 000 євро, у Чехії — близько 82 500 євро, у Словаччині — понад 60 000 євро, у Польщі — еквівалент 56 000 євро. Причому, останнім часом, у країнах ЄС приймаються рішення про підвищення порогів ПДВ з урахуванням інфляції та економічного зростання.
Одночасно з високими порогами для реєстрації платником ПДВ, європейські країни впроваджують спеціальні спрощені режими адміністрування ПДВ. До них належать можливість квартального або річного декларування для малих платників, касовий метод обліку, фіксовані коефіцієнти сплати ПДВ замість повного обліку податкового кредиту, а також повна цифровізація подання звітності. Такі інструменти дозволяють малому бізнесу виконувати податкові зобов’язання самостійно, без залучення додаткових бухгалтерських ресурсів.
У рекомендаціях Комітету експертів ООН з податкових питань зазначено, що низькі пороги ПДВ призводять до зростання тінізації, збільшення витрат на дотримання вимог та перевантаження податкових органів, тоді як підвищення порогів і спрощення процедур сприяють добровільній сплаті податків та розвитку підприємництва.
Таким чином, світовий та європейський досвід демонструє, що реальна турбота про малий бізнес у сфері ПДВ полягає у поєднанні високих порогів реєстрації, спрощених режимів та інституційної передбачуваності, що дозволяє мікро‑ та малим підприємствам зосередитися на економічній діяльності, а не на податковому адмініструванні.
Висновки
Намагання кожного з Урядів ускладнити спрощену систему оподаткування є кроком до зменшення її ефективності, що у свою чергу призводить до багатьох інших проблем: безробіття, міграції економічно активного населення, тіньової економіки, послаблення конкуренції та зменшення темпів економічного зростання.
З часу запровадження спрощеної системи оподаткування, вона постійно «обростала» новими податками та ускладненнями. Натомість задекларовані спрощення (єдиний рахунок для сплати податків, об’єднана звітність) не призвели до бажаного результату.
Відмова Міжнародного валютного фонду від негайного внесення до ВРУ законопроєкту щодо відміни пільг з ПДВ в частині спрощеної системи оподаткування відкриває можливість для пошуку більш зваженого та економічно обґрунтованого рішення цього питання.
Міжнародний досвід свідчить, що ефективна фіскальна політика у країнах ЄС ґрунтується не на розширенні податкової бази, а на захисті мікро‑ та малих підприємств від непропорційного адміністративного навантаження. Високі пороги ПДВ‑реєстрації, спеціальні режими та спрощене адміністрування розглядаються як інструменти підтримки малого бізнесу, а не як податкові пільги.
